30.04 9 клас

30.04 Тема: Навчання і праця. Навчання впродовж життя. Можливості здобуття додаткової спеціальності, підвищення кваліфікації і перепідготовки. Можливості онлайн-освіти.

Освіта триває впродовж життя. Сучасний світ динамічно змінюється і ставить перед працівниками різних галузей, успішною людиною, професіоналом, тими хто прагне кар’єрного зростання, самореалізації нові вимоги – постійне оновлення знань, розширення компетенцій, оволодіння сучасними технологіями, постійне вдосконалення, перепідготовка та підвищення кваліфікації.

А тим, хто хоче бути успішним, самодостатнім, затребуваним роботодавцями, отримувати гідну заробітну плату іноді слід докорінно змінити професію і отримати другу вищу освіту. І це – світова тенденція, вимога динамічного сучасного ринку праці. 

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

http://ru.osvita.ua/legislation/Ser_osv/71473/

http://ru.osvita.ua/legislation/law/2231/
Опрацювати і головне законспектувати. Які переваги на вашу думку онлайн-освіти?

30.06 6 клас

 30.04 Тема: Літературні твори: факти і фантазії письменників. Художні твори національних літератур про минуле і майбутнє краю та людей, що тут живуть. Чи можуть бути літературні твори джерелом інформації?

Д.з Яка відмінність між фактами і фантазією.

Чи цікавитесь творчістю письменників свого краю (які з них у літературних творах писали про факти і фантазії нашого краю.

На вашу думку, чи можуть бути літературні твори джерелом інформації?(відповісти і написати в зошит на всі запитанн). Дякую!

https://starylev.com.ua/club/blog/dytyachi-pysmennyky-yaki-zminyly-svit

30.04 Культура добросусідства

 30.04 Тема: Наш будинок і обійстя. Що таке «садиба». Як і з чого побудований наш будинок. Назви кімнат у нашому будинку і їхнє призначення. 

https://www.youtube.com/watch?v=hVw9I7XpAYc

   Законспектувати, що таке обійстя і будинок; пояснити назви і призначення кімнат у ваших будинках.

    Написати про те, як і чим прикрашають будинки мешканці регіону(регіон можна наш, або вибираєте свій, яким зацікавлені ви) .

Які особливі для вас, ваших друзів, рідних  предмети культу, які можуть бути в будинках .

Тема: Орнаментальні мотиви в декоративно-прикладному мистецтві народів краю. Геометричний орнамент. Рослинний і тваринний світ у різьбленні по дереву і каменю, у вишивках різних культур краю. Стилізація. Символізм зображення і кольору.

http://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/11996/ (опрацювати і законспектувати)

Презентація «Українська вишивка» 

https://svitppt.com.ua/trudove-navchannya/ukrainska-vishivka.html

Презентація «Техніки вишивання»

https://www.slideshare.net/Svetik26101974/ss-30217676 

Знаки та символи.

https://subject.com.ua/textbook/work/6klas_1/5.html

Д.з.  Найпоширеніші техніки ДУМ  нашого регіону ( міста, області).

Вишивка як вид декоративно-ужиткового мис­тецтва ( техніки вишивання (муліне, бісер, стрічками);

 матеріали, інструменти, пристосування,які  використовують при вишиванні; види швів…). (написати і зробити презентацію)

Святковий і повсякденний костюм народів регіону. Загальне й особливе. Етнодиференційна роль головних уборів і зачісок. Взуття. Аксесуари. Прикраси. Татуювання, ритуальне фарбування.

https://etnodim.com.ua/ua/ua-tsikava-informatsiya/121-tradytsiynyyodayh/  опрацювати

https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10478/

Д.з Опишіть і опрацюйте письмово, можна в презентації одну

 з любимих вам країн.(одяг, аксесуари, прикраси)

29.04 Культура добросусідства.

 29.04

 Тема: Внутрішньо-особистісні конфлікти: аналіз причин виникнення.

Зміни в суспільстві є однією з головних передумов трансформації в системі ціннісних орієнтацій людей, що зумовлює появу конфліктів у структурі особистості

Наша країна переживає складний період становлення нового суспільства. Сучасний етап державотворення в Україні супроводжується конфліктами між законодавчою та виконавчою владою, партіями, окремими політичними лідерами, фракціями в парламенті, між центральною і місцевою владами.

Нова ідеологія, інші соціально-економічні та політичні реалії вимагають зміни психології людей, заміни звичайних соціальних установок, що завжди є болісним процесом для всіх категорій населення.

Зміни в суспільстві є однією з головних передумов трансформації в системі ціннісних орієнтацій людей, що зумовлює появу конфліктів у структурі особистості. На думку В. Ю. Бойко, "... кризовий стан характеризується суперечливістю, незавершеністю структури ціннісних норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству..", а отже, повинен знайти безпосереднє відображення у свідомості та поведінці людини. Тому внутрішньо-особистісні конфлікти стають масовими і потребують вивчення. Важливо, передусім, з’ясувати причини та передумови їх виникнення.

Л. І. Анциферова, спираючись на роботу В. Г. Асєєва "Про діалектику детермінації психічного розвитку", вказує, що рушійними силами розвитку особистості є суперечності двох видів:

·        між особистістю і зовнішніми умовами діяльності;

·        між внутрішньо-особистісними утвореннями.

З цього приводу Н. В. Фролова зауважила, що появу внутрішньо-особистісних конфліктів зумовлюють зовнішні (пов’язані з особливостями соціально-економічного розвитку суспільства) та внутрішні (індивідуально-особистісні особливості, рівень інтелектуального та духовного розвитку особистості) чинники.

Пояснюючи детермінованість внутрішніх суперечностей особливостями соціального середовища, Л. П. Буєва виділяє в ньому два види аналізу:

·        макро-середовище, подання широкого суспільного середовища;

·        мікро-середовище, яке включає найближче оточення людини. 3

Ці рівні, на думку Л. П. Буєвої, дають можливість виявити не тільки загальні внутрішні суперечності, властиві суспільному середовищу, а й специфічні суперечності мікро-середовища, які призводять до появи внутрішньо-особистісних конфліктів.

Одним з перших у вітчизняній психології причини внутрішньо-особистісних конфліктів особистості вивчав В. М. Мясницев. На його думку, внутрішньо-особистісні конфлікти часто виникають в результаті зіткнення бажань особистості і реальності, яка їх не задовольняє. Чим вищим є претензія особистості, значущими та недосяжними цінності, тим ймовірнішою є поява внутрішньо-особистісних конфліктів. Конкретизація деяких особливостей цих конфліктів, здійснена Т. М. Міминою, дала змогу виявити, що незадоволеними потребами, які зумовлюють внутрішньо-особистісний конфлікт, є:

·        потреба адекватної соціальної оцінки (трудової діяльності і особистих досягнень);

·        любовно-еротичні потреби;

·        потреба в дружньому спілкуванні;

·        потреба самовираження і самоутвердження та деякі інші.

     

На основі експериментальних досліджень Т. М. Мімина з’ясувала, що всупереч твердженням представників психоаналізу про провідну роль незадоволених сексуальних потреб у ґенезі внутрішньо-особистісних конфліктів у групі, яка на 90% складалася з осіб віком від 19 до 50 років, порушення в сфері сексуальних відносин були домінуючими в конфлікті лише у 15% випадків. Слід, однак, зауважити, що потреби, можливості особистості є не вродженими конституційними якостями, а продуктом виховання, суспільного досвіду, суспільних зв’язків, тобто всієї історії розвитку особистості в певних умовах.

Отже, на перший погляд причини внутрішньо-особистісних конфліктів коріняться в тому, що вимоги, потреби, прагнення, бажання особистості не задовольняються тими чи іншими моментами дійсності. Але певна невідповідність між потребами і можливостями їх безпосереднього задоволення мобілізує та активізує діяльність людини на досягнення поставленої мети. Саме в діяльності відбувається її розвиток. Досягнення мети призводить до розв’язання внутрішніх суперечностей, підвищення рівня потреб, що призводить до появи нових цілей і розвитку особистості. Але якщо невідповідність між метою і можливістю її задоволення продуктивно не усувається (мета не досягається, потреба не задовольняється, плани руйнуються), то це, на думку В. М. Мясніцева, сприяє появі внутрішньо-особистісних конфліктів.

Проте реальність, що оточує людину, не є пасивним об’єктом впливу. Вона ставить до неї вимоги. Внутрішньо-особистісні конфлікти можуть зумовлюватись зіткненням вимог реальності та можливостей людини, що проявляються у різному співвідношенні між значущістю цінності та її доступністю. З цього приводу К. О. Абульханова-Славська підкреслювала, що вимоги, які висуває індивід до життя, приходять у суперечність з вимогами життя до індивіда.

В цьому випадку людина не справляється з покладеними на неї функціями і відчуває напруження, хвилювання, тривогу, що призводить до соціальної декомпенсації. Такий механізм трапляється не лише у дорослих, але й у дітей, переобтяжених обов’язками. Однак вимоги діяльності, її характеристики й умови співвідносяться з тими чи іншими психологічними якостями людини не окремо, а через особистість, яка і надає їм цілісність.

На ролі раннього віку у детермінації внутрішніх конфліктів та психологічному розвитку особистості особливо наголошували 3. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, вважаючи, що ранні травматичні переживання або ситуації слугують джерелом внутрішньо-особистісних конфліктів у подальшому розвитку особистості. Але, на думку В. М. Мясніцева, "процес подальшого розвитку дає особистості могутні засоби подолання болісних утворень".

Тому джерелом внутрішньо-особистісних конфліктів є інші чинники. Він переконаний, що внутрішні конфлікти особистості коріняться "не в переживанні, як фінальному моменті і не в конституції,... а в умовах формування відносин особистості, починаючи з раннього періоду розвитку". Тому важливим фактором, який визначає успішність розвитку особистості, є ті відносини, які складаються в дитини з її родинним оточенням. Надалі взаємовідносини впливів сімейного середовища можуть слугувати джерелом нових внутрішньо-особистісних суперечностей.

Інші причини внутрішньо-особистісних конфліктів пов’язані із внутрішніми утвореннями особистості. Особливості структури особистості, стверджує Б. Г. Ананьєв, можуть впливати на характер внутрішньо-особистісних конфліктів. Цієї ж думки дотримується А. Г. Ковальов, вважаючи, що внутрішньо-особистісні конфлікти можуть виникати внаслідок нерівномірного розвитку окремих сторін особистості.

І. М. Михєєва, розвиваючи думку Т. А. Флоренської про те, що як гармонійно розвинена особистість, так і суперечлива володіють особливою структурою, називає як спільні риси суперечливого типу такі: неузгодженість внутрішніх психічних компонентів (передусім, самооцінки та рівня домагань); в емоційній сфері - переважання пригніченого настрою, тривожності, нестійкість емоцій, невміння підпорядковувати їх волі, раціональній основі; виражений егоцентризм і пов’язаний з ним егоїзм; невизначеність, нестійкість цілей, установок, "розмитість" моральних принципів і ціннісного критерію мотивації особистісних смислів, що свідчить про відсутність розвиненої моральної самосвідомості; при відносно високому рівні моральної самосвідомості неузгодженість між собою змістовної (моральні принципи) і динамічної (емоції, воля) сторін мотивації.

У виникненні внутрішньо-особистісних конфліктів велику роль відіграють особливості характеру особистості. С. Л. Рубінштейн вказував, що будь-який мотив - це потенціальна риса характеру; реалізуючись в діях і вчинках і таким чином закріплюючись в мотивах поведінки в міру того, як вони починають визначати більш або менш стійкий образ дій, переходять в характерологічні властивості. Виходячи з положення С. Л. Рубінштейна, А. А. Файзулаєв вважає, що багаторазове формування в свідомості людини і реалізація в поведінці і діяльності певного мотиваційного утворення приводять до того, що останнє стає рисою характеру людини.

Проте слід мати на увазі, що характер особистості – це спосіб її ставлення до дійсності, що формується з усієї історії особистості, тому він являє собою не особливу якість особистості до оточуючих, темперамент, рівень інтелекту. У конфлікті риси характеру загострюються; одночасно особливості характеру можуть зумовити виникнення внутрішньо-особистісного конфлікту. Психологічні спостереження дали змогу виявити такі характерні особливості особистості з внутрішньо-особистісними конфліктами, як слабкість, нерішучість, схильність до рефлексії, залежність від оточення, пошуки схвалення, прагнення до нормативності. Таким чином, особливості характеру, безумовно, тісно пов’язані з внутрішньо-особистісними конфліктами.

Воля, як важлива риса характеру особистості, може детермінувати внутрішньо-особистісні конфлікти. Конфліктний прояв волі, пов’язаний, передусім, з боротьбою мотивів у процесі вибору, який відбувається у свідомості людини, або до вибору дії, або після нього. І. М. МІхєєва вважає, що, займаючи різні місця в психологічній структурі особистості, воля і потреби можуть функціонувати як самостійні й такі, що часто конфліктують між собою сили.

У психологічному характері людини з внутрішньо-особистісними конфліктами важливою є оцінка мислення, а саме: невміння відносно раціонально організовувати свої фізичні й психічні засоби, забезпечити відповідність між прийнятими і поставленими завданнями та власними ресурсами. Нераціонально витрачені сили спричиняють неуспіх, на який людина реагує збудженням, хвилюванням, прагне компенсувати його перенапруженням, що призводить до виникнення внутрішньо-особистісного конфлікту.

Надто висока та надто низька самооцінка можуть стати внутрішнім джерелом внутрішньо-особистісної конфліктності. Проте, як показують психологічні спостереження, завищеної самооцінки ще недостатньо для появи внутрішньо-особистісного конфлікту. Якщо людина із завищеною самооцінкою твердо впевнена в своїх можливостях, то це не призводить до афективних зривів. Внутрішньо-особистісні конфлікти виникають тоді, коли у людини підсвідомо існує деяка невпевненість у своїх силах, здібностях, в якій вона не хоче зізнатися навіть самій собі.

Однак далеко не будь-яка суперечливість між рівнем домагань людини та її здібностями призводить до переживань афективного конфлікту. Якщо вона усвідомлена і не переходить певних меж інтенсивності, то сприяє позитивному розвитку особистості. В цьому випадку маємо справу не з внутрішньо-особистісним конфліктом між самооцінкою людини і її можливостями, а з внутрішніми рушійними суперечностями в розвитку особистості.

Внутрішня суперечливість, роздвоєність свідомості може виникати як у результаті переходу об’єктивних суперечностей, спочатку зовнішніх щодо людини, у внутрішній світ, так і в процесі визрівання суперечностей у свідомості людини.

Так, О. М. Леонтьєв зазначав, що мотиваційна сфера людини ієрархічна і процес підпорядкування мотивів може проявлятися в більш складних і прихованих формах, ніж просте протиборство мотивів.

Розвиваючи цю думку, В. В. Столін виявив, що існують певні внутрішні перешкоди, які зумовлюють у відповідних ситуаціях внутрішню конфліктність, перетворюючи дію на вчинок, тобто на внутрішньо-особистісний конфлікт. Він експериментально довів, що як внутрішніми перешкодами можуть виступати ідеали, норми, очікувані санкції, певні риси характеру, самооцінка.

Генезис конфлікту, як стверджують Я. Л. Коломинський та Б. П. Жизневський, на початкових стадіях онтогенезу проходить швидше від конфлікту міжособистісного та внутрішньо-особистісного, тобто відбувається його відповідна інтеріоризація із зовнішнього плану у внутрішній. Адже внутрішньо-особистісний конфлікт часто переходить у зовнішній, і навпаки. Останній варіант спостерігається у випадку часткового вирішення міжособистісного конфлікту, коли тим чи іншим способом усувається конфліктна поведінка, спрямована назовні, але внутрішнє прагнення до такої конфліктної поведінки не зникає, створюючи тим самим внутрішнє напруження. Тому кожен конфлікт зовнішній у тому розумінні, що визначається об’єктивними зовнішніми причинами, і внутрішній, оскільки зумовлений переживаннями внутрішнього розладу, боротьби.

Отже, джерела внутрішньо-особистісних конфліктів слід шукати не стільки в абсолютних якостях психіки і умовах життя особистості, скільки в співвідношенні перших і других. Що стосується внутрішньо-особистісного конфлікту, то чим глибше зовнішній конфлікт порушує внутрішню структуру особистості, тим сильнішим є його деструктивний вплив. Тому внутрішньо-особистісний конфлікт завжди пов’язаний з зовнішніми обставинами, виникає під їх впливом.

Отже, аналіз психологічної літератури показав, що причини всіх внутрішньо-особистісних конфліктів можна звести до двох груп, які пов’язані:

·        з переживанням подій, ситуацій (зовнішній фактор). Це, передусім, несприятливі зовнішні впливи у ранньому дитинстві, обставини та події, які ускладнюють існування людини в даний момент. Соціальне середовище швидше не перетворює уже сформовані (не без його участі) якості особистості, а визначає багатоманітність їх поведінкових реалізацій. Тому зовнішні події виступають фактором, що провокує внутрішньо-особистісні конфлікти;

·        з характерологічними, особистісними особливостями особистості людини (підвищена тривожність, емоційна нестійкість, несформованість мотиваційної сфери особистості, неадекватність самооцінки та ін.). Згадані особливості особистості визначають схильність до переживання внутрішньо-особистісних конфліктів.

Проте, як зазначає Л. Ф. Бурлачук, причини тієї чи іншої поведінки часто зумовлені не властивостями особистості і не особливостями ситуації, а їх взаємодією. 3

Слід звернути увагу на те, що незалежно від класифікації причин (зовнішні - внутрішні) їх суть визначається значущістю для конфліктної людини. Власне, суб’єктивне ставлення, а не самі впливи визначають появу внутрішньо-особистісного конфлікту.

Література

1 Буларчук Л. Ф. Психодиагностика личности. - К., 1989 - С. 59.

Внутрішньоособистісний конфлікт як криза гармонізації особистості

Один із найскладніших психологічних конфліктів – внутрішньоособистісний конфлікт який панує у внутрішньому світі людини, це гостре негативне переживання, яке викликано боротьбою структур внутрішнього світу, що затягнулась та відображає зв’язки із соціальним середовищем, які є антагоністичними.

 

Переживання особистістю своєї неоднозначності, нездатності вирішити ту чи іншу життєву проблему, складності й суперечності внутрішнього світу, усвідомлення мінливості власних бажань, прагнень і домагань, часто неможливості їх реалізації, коливання, сумніви, боротьба мотивів – усе це є полем внутрішньоособистісного конфлікту.

Такий конфлікт, природно притаманний внутрішній структурі особистості –­ нормальне явище.

Особистості властиві внутрішні суперечності й боротьба між різними прагненнями. Зазвичай ця боротьба проходить у межах норми і не порушує гармонійності особистості, але іноді ця боротьба стає пріоритетною, що визначає поведінку людини і весь спосіб життя.

Конкуренція, боротьба за владу, престиж і статус протиставляють людину людині і суспільству в цілому. Прагнення до багатства і влади за будь-яку ціну нерідко змушує людей поступатися своїми принципами. Людина перестає поважати думку інших людей, намагається «заглушити» голос власного сумління і в результаті втрачає себе, відчужується від своєї сутності. Внутрішній конфлікт нерідко виникає між прагненням мати якомога більше і можливістю при цьому поважати себе за свої людські якості.

Усі варіанти психологічних конфліктів поділяються на дві групи: неможливість досягнути мети – викликає тривогу; позбавлення задоволення потреб – зумовлює фрустрацію (це емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи, депресії). При цьому можливі такі патопсихологічні механізми розвитку конфліктних ситуацій: підвищені особистий рівень домагань та самооцінка; неспівпадіння потреб та особистої системи цінностей – боротьба між «обов’язком та бажанням»; неспівпадіння об’єктивних особистих можливостей та аутовимог.

«Здоров’я, як і краса, визначається домірністю, вимагає «згоди протилежностей» і виражається в розмірному співвідношенні душевного і тілесного». Платон

Внутрішній конфлікт може бути причиною психосоматичних захворювань. Період між внутрішнім конфліктом і його соматичним перетворенням може варіювати і складає від кількох днів до кількох років. Час перехідного періоду від психічного до соматики, як стверджує онтопсихологічний напрямок, зазвичай визначається або ситуацією, що є причиною зриву, або травматичним середовищем, що підсилює травму, а також способами реакції, які стали типовими для суб’єкта.

Важкість того, що відбувається в оточуючій реальності, визначається не її об’єктивними причинами, а тим, як реальність сприймається суб’єктом.

Внутрішньоособистісний конфлікт сприяє розвитку невротичних реакцій та стає основою для виникнення кризових ситуацій.

У ракурсі деструктивних наслідків такого конфлікту розглядають ситуації коли:

затяжний внутрішній конфлікт знижує ефективність діяльності;

постійна рефлексія та сумніви послаблюють особистісні якості, спотворюють її творчий потенціал, зменшують активність, занурюють у постійне роздвоєння;

довготривалі внутрішні конфлікти уповільнюють розвиток особистості – така людина не стримана у своїй поведінці, не вміє досягати свідомо поставлених цілей і буде психологічно незрілою;

часті внутрішньоособистісні конфлікти формують стійкий комплекс неповноцінності та втрату сенсу життя;

порушуються відносини на роботі, в сім’ї, виникають міжособистісні конфлікти;

особистість стає агресивною, тривожною, у неї частіше з’являються депресії та нервові розлади.

На сучасному етапі розвитку суспільства, в період криз, людство, більш ніж коли-небудь, починає шукати способи виходу зі стану нестійкості, замислюється над своїм психологічним станом і здоров’ям. Тому одним із способів подолання внутрішніх і міжособистісних конфліктів стає гармонізація стану людини. Внутрішня гармонія є механізмом нашої психіки, яка забезпечує психічне та психологічне здоров’я на всіх рівнях.

Соціально успішна людина є психологічно зрілою особистістю, творчо сприймає життя, здатна створити або «оживити» зовнішній і внутрішній світ завдяки спонтанній активності власних психічних сил, має перспективний і об’єктивний погляд на реальність, що передбачає звільнення від внутрішніх деструкцій. Особистість, яка здатна до розкриття власного потенціалу, є психологічно здоровою. Сутність гармонійного розвитку людини найбільш повно розкривається у вивченні досвіду психологічно благополучних осіб, які мають здатність відчувати щастя, задоволення від процесу творчої самореалізації, розвитку власних ресурсів і потенціалу.

Вирішення внутрішньоособистісних конфліктів передбачає застосування основних принципів і способів, які з урахуванням індивідуальної специфіки можуть використовуватись у різних ситуаціях. До них належать:

адекватна оцінка ситуації і прагнення виявити ті суперечності, які послугували причиною конфлікту і викликали відчуття тривоги, страху або гніву;

усвідомлення екзистенціального сенсу конфлікту, аналіз міри його важливості, оцінка місця і ролі з погляду наслідку;

локалізація причини конфлікту, виявлення його суті;

аналіз причин внутрішньоособистісного конфлікту;

використання фізичних вправ, творчих занять;

відчуття напружених м’язів з подальшим проведення індивідуального розслабляючого сеансу;

зміна умов і/або стилю своєї роботи, якщо внутрішньоособистісний конфлікт виникає постійно через несприятливі умови діяльності;

вивчення можливості зниження рівня домагань, якщо здібності та можливості не відповідають прагненням та інтересам;

відпрацювання уміння прощати не лише інших, але й себе;

підвищити рівень впевненості;

вміти виділити пріоритетні мотиви й потреби і зосередитись на їх виконання в першу чергу.

 

29.04 Громадянська освіта

 РОЗДІЛ 7. УКРАЇНА, ЄВРОПА, СВІТ

29.04 Тема 1. Інтеграція та глобалізація. Поняття інтеграції та глобалізації.  Вплив глобалізаційних процесів на економіку, культуру, довкілля, людину.

Опрацювати теорію законспектувати і виконати завдання!

https://citizen.in.ua/photos/topic/f/20190218_102251_7.1.pdf

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства стає розгортання процесів глобалізації які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національ­них економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні гло­бального інформаційного простору, перетворенні знання в основ­ний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національ­ні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньо­політичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Виникає питання: чим зумовлена глобалізація? Причини формування глобалізаційних процесів у наступному:

·            процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

·            науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які докорінно змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’яз­ки (зниження витрат на трансакції);

·            загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації.

Далі слід назвати характерні ознаки глобалізації, до яких належать:

·            взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

·            фінансова глобалізація — зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

·            послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

·            розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

·            створення інституцій міждержавного, міжнародного регулю­вання глобальних проблем;

·            тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни інтегровані в однаковій мірі. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

·            співвідношення зовнішньоторговельного обігу і ВВП;

·            прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

·            потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, що відбиваються на зустрічних по­токах товарів, послуг, капіталу й ноу-хау, що постійно зростають.

Основна риса процесу глобалізації полягає у формуванні глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли — ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах визначених циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого стає головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

Глобалізація — це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так негативні. До позитивних ми можемо зарахувати: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджувальні технології; посилення уваги до важливих проблем людства та ін. Однак глобалізація економіки — це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних но­вовведень тощо, але й більш вразливим щодо негативного впливу світо господарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється не завжди рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації належать: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Класифікація глобальних проблем така:

1.    політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти);

2.    природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проб­леми Світового океану тощо);

3.    соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженців, безробіття, проблема бідності та ін.);

4.    наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Опрацювати параграф 47 - 48

30.04 Тема: Міжнародні відносини та міжнародне право

Опрацювати теорію

Поруч з національним правом конкретної держави, яке регулює внутрішньодержавні відносини, існує й міжнародне право, яке не відноситься до системи національного права жодної країни. Основним суб’єктом міжнародного права є держава. Також суб’єктами можуть бути об’єднання держав, міжнародні організації; нації, які ведуть боротьбу за створення національної держави; вищі посадові особи держав, уповноважені приймати важливі рішення; дипломати й консули; біженці; громадяни й апатриди.

Міжнародне право – це система договірних та звичаєвих норм, загальновизнаних засад, які представляють узгоджену волю суб’єктів і регулюють відносини між ними в усіх сферах міжнародного життя, що становлять взаємний інтерес.

Міжнародне право як особлива система норм не входить до будь-якої національної системи та не містить норм національного права.

Основними джерелами міжнародного права є міжнародні договори й міжнародно-правові звичаї. Обов’язкової сили нормам міжнародного права надає авторитет цих норм й універсальне погодження держав, яке втілюється в принцип «pacta servanda sunt» (договори треба виконувати).

Джерела міжнародного права:

- міжнародно-правовий звичай (правило, яке тривалий час застосовувалося у взаємозв’язках всіх або декількох держав, якщо ці взаємовідносини не врегульовані міжнародним правом);

- міжнародний договір (угода між двома або декількома державами або іншими субєктами міжнародного права щодо встановлення, зміни або припинення їх взаємин, прав та обов’язків в політичних, економічних чи інших сферах).

Міжнародний договір -  родове поняття, яке охоплює такі поняття:

- договір;

-угода;

-пакт;

-трактат;

-конвенція;

-декларація;

-комюніке;

-протокол та ін.

Твердо встановлених тих чи інших назв не існує. Незалежно від назви всі міжнародні договори мають однакову юридичну силу. За кількістю учасників міжнародні договори діляться на двосторонні та багатосторонні (регіональні та універсальні).

Якщо в міжнародному договорі можуть брати участь (вступити до нього) зацікавлені держави, то він називається відкритим.

2. Принципи міжнародного права

Суб’єкти міжнародного права дотримуються певних принципів міжнародного права, які були прийняті 22 жовтня 1970 р. на XXV ювілейній сесії Генеральної Асамблеї ООН:

- принцип надання допомоги ООН в діях, які вона здійснює;

- принцип співдружності держав;

- принцип незастосування сили та загрози силою;

- принцип територіальної цілісності держав;

- принцип мирного вирішення міжнародних спорів;

- принцип самовизначення народів та націй;

- принцип непорушності кордонів;

- принцип суверенної рівності;

- принцип загальної поваги прав та основних свобод людини;

- принцип невтручання до внутрішніхсправ іншої держави;

- принцип екологічної безпеки;

- принцип поваги державного суверенітету;

- принцип добросовісного виконання міжнародних домовленостей.

Міжнародні відносини – це сукупність відносин, спрямованих на рішення питань міжнародного значення,що виникають між суб’єктами міжнародного права.

3. Галузі міжнародного права

Сфера міжнародно-правового регулювання охоплює дипломатичні, воєнні, екологічні, соціальні, економічні, культурні, науково-дослідницькі, поліцейські питання, що мають тенденцію до подальшого поширення. Відповідно й міжнародне право ділиться на галузі:

- міжнародне морське право;

- міжнародне гуманітарне право;

- міжнародне митне право;

- міжнародне кримінальне право;

- міжнародне податкове право;

- міжнародне економічне право;

- міжнародне екологічне право та ін.

4. Пріоритет міжнародного права над внутрішньодержавним

Фактори, що визначають первісність міжнародного права над внутрішньодержавним правом:

1) ціннісний фактор, тобто пріоритет загальнолюдських цінностей над всіма іншими цінностями;

2) фактор економічного характеру – інтернаціоналізація виробництва, міжнародний розподіл праці, створення світового ринку;

3) політичний фактор - наявність засобів масового ураження, які представляють небезпеку для всього людства.

5. Основні завдання внутрішньодержавного права

1) Внутрішнє конституційне законодавство, враховуючи умови своєї країни, повинно включати той обсяг основних прав і свобод людини й громадянина, який відповідає міжнародним стандартам і прийнятим на себе державою обов’язком перед міжнародною спільнотою.

2) Внутрішнє законодавство не може суперечити зафіксованим у міжнародних актах основним  правам людини  і загальнолюдським цінностям.

3) Немає абсолютної свободи й абсолютних прав; вони можуть бути зменшені, але тільки на підставі закону і в тій частині, в якій це передбачає конституція відповідно до вимог міжнародного права і в точно визначених цілях (забезпечення громадського порядку, публічної моралі, здоров’я населення і т. ін.).

4) Забороняється зловживання правами, тобто використання їх з метою завдання шкоди правам і законним інтересам інших фізичних та юридичних осіб.

5) Права особи обмежені правами інших осіб.

6) Права і свободи повинні бути забезпечені гарантіями юридичними й матеріальними тією мірою, в якій це дозволяють умови країни.

6. Міжнародне законодавство

Основним інструментом Міжнародного законодавства є міжнародні договори, які підписуються відповідними посадовцями держав. У демократичних країнах усі міжнародні договори, підписані главами держав, проходять особливу процедуру у своїй країні.

Імплементація – фактичне здійснення міжнародних обов’язків на внутрішньодержавному рівні шляхом трансформації міжнародно-правових норм в національні закони та підзаконні акти.

Ратифікація – затвердження верховним органом державної влади країни міжнародного договору, підписаного її уповноваженим. Ратифікації підлягають лише найбільш важливі договори.

Денонсація – найбільш поширений спосіб припинення дії двостороннього або вихід з багатостороннього міжнародного договору. Являє собою повідомлення учасника про його розірвання в порядку і строки, передбачені в такому договорі.

7. Поняття міжнародних правопорушень

Міжнародне правопорушення - це свідома й неспровокована поведінка суб’єкта міжнародних відносин, внаслідок якої сталося порушення міжнародного правопорядку.

Міжнародні злочини:

- злочини проти людства – це найтяжчі міжнародні правопорушення, які ставлять під загрозу загальний мир та безпеку держав і народів;

- злочини проти миру - це планування, підготовка, розв’язування і ведення агресивної війни, участь у загальному плануванні або угоді, спрямованій на вчинення будь-яких з перерахованих вище дій;

- воєнні злочини – це злочини, пов’язані з п порушенням законів та традицій ведення війни, використання забороненої зброї, невиправдане військовою необхідністю руйнування населених пунктів, використання дітей як військової сили; катування військовополонених, убивство заручників тощо.

Серйозні міжнародні правопорушення-  це такі правопорушення норм міжнародного права, які, хоча безпосередньо й не ставлять під загрозу загальний мир та безпеку держав і народів, але стосуються їх суттєвих інтересів. Наприклад, радіоактивне забруднення навколишнього середовища, порушення свободи відкритого моря (державне піратство), передача ядерною країною зброї неядерній і т. д.

Ординарні міжнародні правопорушення -  це такі порушення міжнародно-правових норм, які стосуються інтересів окремих держав і народів. Наприклад, порушення угоди про розподіл водних ресурсів прикордонної річки.;

Від міжнародних правопорушень слід відрізняти:

- недружній акт – це така умисна поведінка держави, яка спрямована проти інтересів іншої держави, але при цьому не порушує міжнародного права. Наприклад, підвищення митних податків;

- спірна ситуація – це така ситуація в розвитку міжнародних відносин, коли. між державами у певних питаннях виникли суперечки, але порушення міжнародного права з їхнього боку немає;

- злочинні дії окремих фізичних осіб проти міжнародного права – це такі дії окремих фізичних осіб, які заборонені нормами національного права держав і боротьба з якими ведеться також згідно з міжнародними угодами, та загальновизнаними міжнародно-правовими звичаями. Наприклад, піратство, тероризм, наркобізнес, виготовлення валюти.

Розгадування анаграм

Поставте правильно букви у словах і ви прочитаєте деякі з понять міжнародного права

1) КТАП (пакт) так зробити всі

2) ОВІРДОГ

3) ЦЯДЕНОНІСА

4) ЛЯРЕЦАДІАК

Визначте мету діяльності наведених міжнародних організацій. (записати в зошит)

1) ІНТЕРПОЛ

2) ЮНЕСКО

3) СОТ

4) ЮНІСЕФ

5) МОК,

6) СООЗ,

7) Червоний Хрест.

1) Що таке міжнародне право і яка його роль?

2) Які джерела міжнародного права вам стали відомі?

Прочитати відповідний матеріал у підручнику. Записати в зошиті відомі вам міжнародні договори